вільне тлумачення закону

n 1. тлумачення, пояснення, інтерпретація; 1. переклад (усний)

- conference interpretation синхронний переклад

- consecutive interpretation послідовний переклад

- divergent interpretation різне/ відмінне тлумачення

- interpretation clause стаття закону, яка викладає значення використаних в законі термінів

- liberal interpretation широке/ вільне тлумачення

- restrictive interpretation обмежуюче тлумачення

- slanderous interpretation наклепницька інтерпретація

- slanted interpretation неправильне тлумачення

- canons of interpretation правила тлумачення

- preliminary version taken from interpretation попередній варіант, складений на основі усного перекладу (в ООН)

- violent criminal death

МИР - соціальний стан буття, який характеризується відсутністю збройної боротьби у масштабних і явно виражених формах. Традиція включення проблематики М. в контекст філософських пошуків має тривалу історію. Давньоінд. парадигма М. виходила з примату індивідуального М. над соціальним. Слово "шанти" (М.) - це заспокоєність, умиротворіння особистості. Зміст позначеного ним поняття не виключає необхідних аспектів збройного встановлення М. для всього суспільства. В античній Європі (Греція і Рим) розуміння М. також охоплювало конкретний мілітарний аспект. У Греції М. розглядався як внутрішньоеллінська проблема (внутрішній М.); зовнішнім М. була перерва між необхідними (у соціальному сенсі) війнами В. ід мрій про мирний "золотий" вік мислителі переходили до раціонального обґрунтування і встановлення справедливих відносин між однорідними, як правило, християнськими державами. Від Августина Блаженного бере витоки ідея створення "Божого миру". Поняття природного права, суспільного договору та державного розуму було в основі вчень Гоббса та Спінози; останній окреслив позитивний зміст М., уґрунтовуючи його на доброчесності, яка спирається на твердість духу. У соціальній філософії Канта розуміння М. невіддільне від тлумачення ним поняття "соціального договору" як регулятивної ідеї стосовно встановлення у суспільстві верховенства закону. Це верховенство закону є запорукою М. як у відносинах між окремими індивідами, так і між націями. Концепція "вічного миру" включала ідею універсального єднання держав і націй. У сучасній соціальній філософії, політології, соціології М. у відносинах між державами і народами характеризується або повною відсутністю застосування збройної сили у відносинах (чи загрози силою), дотриманням прийнятих зобов'язань дружнього співіснування народів або припиненням на певний час широкомасштабних війн і збройних конфліктів, закріпленням їх результатів у мирному стані. При застосуванні теоретичного підходу Клаузевіца, який вважав сутністю війни продовження політики насильницькими засобами, М. постає як закріплення і продовження тих політичних тенденцій, які передували йому у стані війні, а також як підготовка до нових воєн. Поняття "озброєний М." використовується теоретиками західноєвропейської школи для кваліфікації стану сучасних міжнародних відносин, коли озброєні для ведення широкомасштабних збройних конфліктів сторони зважають на переваги стешу М.

АВТОНОМНА ЕТИКА ( від грецьк. αύτοζ - сам, νο'μοζ - закон) - напрям етики, який виходить із природної здатності людини до морального самовизначення на засадах автономного самоусвідомлення, єдиним етичним відповідником якого є гідність морально сформованої особистості. Визнання за особистістю автономії розумної істоти зобов'язувало поводитися з нею не тільки як із засобом, а й як з метою. Кант поширював цю умову на прояви будь-якої, навіть Божої волі. Поєднання всезагальності дії морального закону із свободою людини керуватися власного волею є вихідною підвалиною кантівського принципу автономії волі. Починаючи з етики Канта, автономія розуміється як така властивість волі людини, яка є сама для себе законом. В межах етичного формалізму визначено принцип автономії волі: робити вибір тільки таким чином, щоб максими, які визначають наш вільний вибір, у той же час містилися у нашому волінні як всезагальний закон. Шелер дав нове обґрунтування етичної автономії, переосмислюючи кантівський формалізм на засадах персоналістської етики цінностей. В світлі його матеріальної етики цінностей автономія постає не лише як предикат розуму і волі. Вона стає ознакою особистості як такої. Кантівське розуміння автономії спирається лише на моральну солідарність усіх персон у визначенні добра і зла, що не дозволяє чітко розмежувати у моральному чутті "спільну провину" та "спільне каяття" з індивідуальними актами провини та покаяння. Нове тлумачення автономії дозволяє Шелерові вивищити принцип етичної автономії з царини міжособистісної моральної солідарності до вищих форм релігійної спільноти в любові (Libensgemeinschaft), зокрема любові Бога як персони до інших особистостей. Отже, автономія волі сполучається з автономією вибору в кожному акті моральної самореалізації особистості. Сучасна філософія комунікативної дії виходить із самоідентифікації персони, в якій реалізована автономія і сила людської особистості. Принцип автономії волі є протилежним принципові гетерономії волі (див. автономія і гетерономія).